№ 183 Просто одна...

Вночі сиджу, мов у тумані,
Зорі сяють в далечині,
А я сиджу і нічого не знаю,
Не знаю як жити далі мені.

Кожного вечора так коле
У грудях, мов тим ножем,
Я задихаюсь щодня від болю,
Що так міцно скував мене.

Вдень ще якось легше,
Робота, дітлахи
Бігають, кружляють біля мене
І хоч трохи розвеселяють мене.

А ввечері все важче...
Дихати тяжко мені,
Все частіше сльози,
Приходять до мене у сні.

Я все ще сильно кохаю
І нічого змінити не можу я,
Ти як завжди занадто далеко...
А я, як завжди, просто одна...

Кожен день нічого не змінить,
Час пливе, а біль не вщуха,
Щодня я п' ю якісь ліки,
Та ліків від тебе нема.

Скільки намагалась я забути,
Спроби відпустити тебе,
Та все ще в ночі від муки,
Я в сльозах шукаю тебе.

Щодня проживаючи знову,
В кожнім куті я бачу тебе,
Щодня проживаючи біль знову,
Я далі помираю без тебе.

Я завжди здавалася сильною,
Та насправді це не так,
Я б просто хотіла б бути покірною
І просто щасливою в твоїх руках.

19. 09. 2017

Лорен Синклер

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход